ФОП на общей системе налогообложения, особенности, преимущества и недостатки

Загальна система оподаткування

 

Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 50 глави п'ятої Цивільного кодексу).

Доходи фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали загальну систему оподаткування доходів, одержуваних від такої діяльності, оподатковуються в загальному порядку відповідно до положень розділу четвертого Декрету № 13-92, механізм застосування яких викладено в розділі четвертому Інструкції № 12.

Загальна система оподаткування для фізичних осіб – підприємців є найскладнішою системою ведення бізнесу з точки зору обліку та звітності. Проте вона дає змогу займатися більшою кількістю видів діяльності, ніж спрощена система, та не має обмежень, притаманних спрощеній системі оподаткування. Розмір податку з доходів фізичних осіб напряму залежить від результатів господарської діяльності підприємця.

Оподатковуваним доходом фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, одержаним від здійснення підприємницької діяльності, вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержаним у відповідному звітному періоді доходом.

Витрати мають бути документально підтвердженими, тобто суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати всі первинні документи, визначені чинним законодавством для того чи іншого виду діяльності (наприклад, чеки, платіжні доручення, прибутково-видаткові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг) тощо).

Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, вони враховуються податковими органами під час проведення остаточних розрахунків за нормами у відсотках від валового доходу, наведеними у додатку 6 до Інструкції № 12.

Згідно з Декретом № 13-92 та Інструкцією № 12 приватні підприємці сплачують податок протягом року шляхом перерахування до бюджету авансових внесків у розмірі 25 % річної суми податку. Для сплати авансових платежів установлено такі строки: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня, до 15 листопада.

Річна сума податку визначається податковими органами на підставі поданої приватними підприємцями декларації. Якщо підприємець тільки починає здійснювати діяльність, він подає декларацію про очікуваний (оціночний) у поточному році дохід, а потім – декларацію про фактично отриманий протягом року дохід. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу приватного підприємця податковими органами може бути проведено перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали.

Декларація подається протягом 40 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) кварталу.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за вихідним або святковим робочий день.

Приклад
 
Підприємець зазначив у декларації, що його очікуваний дохід у поточному році становитиме 60000 грн.

Обчислення податку з доходів провадиться в такій послідовності.

1. Визначається середньомісячний чистий дохід:

60000 грн. : 12 міс. = 5000 грн.

2. Визначається сума податку з доходів із середньомісячного доходу за ставкою 15 %:

5000 грн. х 15 % : 100 % = 750 грн.

3. Визначається сума податку з доходів за строками сплати, що не настали:

750 грн. х 12 міс. = 9000 грн.

Отже, підприємцю необхідно сплачувати до бюджету авансові внески в такі строки і в таких розмірах:

до 15 березня – 2250 грн. (750 грн. х 4 міс.);

до 15 травня – 2250 грн. (750 грн. х 4 міс.);

до 15 серпня – 2250 грн. (750 грн. х 4 міс.);

до 15 листопада – 2250 грн. (750 грн. х 4 міс.). 
 
Якщо підприємець стає на облік у податковому органі, наприклад, усередині І кварталу поточного року, то податок він має сплатити, виходячи з фактично отриманої суми чистого доходу за цей період.

У декларації про доходи приватними підприємцями зазначаються загальні суми отриманого доходу, витрат і сплаченого податку за звітний квартал (рік). Суми плати за патент і суми податку, сплачені протягом року за місцем виплати доходу та у вигляді авансових платежів, пред'явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку.

Додатково нараховані за остаточними розрахунками суми податку підлягають сплаті не пізніше 30 календарних днів з дня одержання повідомлення податкового органу.

Законодавством передбачено два способи визначення сукупного чистого доходу приватного підприємця, з якого сплачується податок:

як різниця між валовим доходом (виручкою в грошовому і натуральному виразі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу;

як різниця між валовим доходом (виручкою в грошовому і натуральному виразі) і витратами, визначеними за нормами, наведеними в додатку 6 до Інструкції № 12.

Приватний підприємець самостійно приймає рішення, якому з двох способів визначення чистого доходу віддати перевагу. Відмінністю цих способів визначення чистого доходу приватного підприємця є порядок визначення витрат.

Склад і розмір валових витрат підприємця

Відповідно до Цивільного кодексу суб'єктів цивільних правовідносин поділено на дві категорії – юридичних і фізичних осіб. Виходячи з цього, за фізичною особою законодавством закріплено право приватної власності на все її майно (як рухоме, так і нерухоме), яким така фізична особа володіє, користується і розпоряджається.

Незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, наприклад, у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності (підприємницької або незалежної професійної) – суб'єктом права приватної власності виступає саме фізична особа, а не підприємець.

Не передбачено і законодавчих підстав вважати майно, що знаходиться у приватній власності фізичної особи, основними фондами суб'єкта господарювання, якщо такий громадянин зареєструється підприємцем. Використання власного майна для здійснення, зокрема, підприємницької діяльності є одним з напрямів розпорядження майном фізичної особи.

Статтею 51 Цивільного кодексу встановлено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Оподаткування будь-яких доходів фізичних осіб регламентується Законом № 889-IV, яким, зокрема, передбачено деякі особливості оподаткування доходів фізичних осіб у разі здійснення ними підприємницької діяльності. Ці особливості полягають у тому, що саме доходи підприємця, отримані ним у межах своєї діяльності, оподатковуються за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, яким на сьогодні є розділ четвертий Декрету № 13-92 та Указ № 727/98.

Чинне законодавство передбачає, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом № 334/94-ВР. Підприємець, не будучи платником податку на прибуток, не має обов'язку ведення бухгалтерського обліку.

Будь-які суми витрат фізичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності – це його власний ризик (ст. 42 Господарського кодексу), а право ведення бухгалтерського обліку підприємця чинним законодавством та нормативно-правовими актами не визначено. Не передбачено також ведення підприємцем бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

Із цих обставин випливають й інші висновки, в тому числі щодо результатів з визначення розміру ПДВ.

Одним із визначальних факторів для формування податкового кредиту з ПДВ щодо придбаних товарів (рухомого й нерухомого майна), послуг підприємця, зареєстрованого платником ПДВ, є їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такого платника.

Суб'єкт господарювання, який придбав виробниче обладнання для здійснення діяльності, відповідно до Цивільного кодексу набуває права власності з моменту його придбання на підставі операції з купівлі-продажу майна (товару). Володіння ж, користування та розпорядження таким майном (товаром) здійснює на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна дії, які не суперечать закону.

Підприємець за відсутності ведення бухгалтерського обліку, іншого обліку в частині підтвердження використання майна (товару) у підприємницькій діяльності, а також не будучи фактично суб'єктом права власності на таке майно, не має будь-яких законних підстав щодо податкового кредиту з ПДВ.

Обмеження стосовно ведення обліку не впливають на результати господарської діяльності, адже громадянин сам приймає рішення щодо форми зайняття такою діяльністю – бути йому підприємцем з відповідним веденням спрощеного обліку доходів і витрат від своєї діяльності чи, бажаючи користуватися «перевагами» бухгалтерського обліку та амортизаційних відрахувань, реєструватись юридичною особою.

Порядок визначення ватрат, установлених за нормами, передбачено Інструкцією № 12.

Запитання – відповідь

Якщо приватний підприємець, який працює за загальною системою оподаткування, оплачує за своїх працівників довгострокові (10 років і більше) накопичувальні програми пенсійного накопичення (страхування життя), то чи належать ці платежі до валових витрат?

Оподатковуваним доходом фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, одержаним від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержаним у відповідному звітному періоді доходом.

Загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, що включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) згідно із Законом № 334/94-ВР, який регулює також правомірність віднесення тих чи інших витрат до валових витрат.

Сплачені кошти на накопичувальні програми пенсійного забезпечення (страхування життя) не пов'язані з отриманням доходу, отже, якщо підприємець сплачує їх за своїх найманих працівників, то зазначені витрати не належать до валових витрат підприємця.

Кожен приватний підприємець, що працюює за загальною системою оподаткування або за єдиним податком, повинен вести облік доходів і витрат. Відображаються доходи та витрати у Книзі ф. № 10. Але для тих, хто працює за спрощеною системою оподаткування, порядок ведення Книги має більш спрощений порядок. Про те, як вести Книгу обліку доходів і витрат, йтиметься у наступній статті.

Стисло про переваги та недоліки загальної системи оподаткування

Переваги: можливість ведення майже будь-якого виду діяльності, не обмеженого законодавством; податок сплачується залежно від результатів роботи, тобто від чистого прибутку; необмежена кількість найманих працівників; необмежена сума сукупного доходу.

Недоліки: обов'язок вести податковий облік за всіма видами податків, обов'язок застосування РРО та касового апарата. 
  

Олена Хобич, Оглядач журналу "Вісник податкової служби України"

Портал ЛИГА : ЗАКОН, 
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/DG100917.html